Таня Пісня

Із спогадів старожилів

У Ховмах була красива дерев'яна церква. Вона була побудована у 80-х роках 19 століття. За непідтвердженою інформацією у с.Чорнотичі Сосницького району церква була побудована за таким самим планом; вона, до речі, збереглася і досі  функціонує.

До цього у селі була церква, теж дерев'яна, але згоріла під час великої пожежі, що знищила майже третину села.

Будівля нової церкви мала 3 куполи, крім центрального входу був боковий. Всередині було 2 криласи. Ікони були намальовані на стінах, а також підвісні. На дзвіниці висів головний дзвін, що важив 60 пудів і 15 менших. У великі свята, на храм весь день по селу лунав благовіст. Дзвони ніби промовляли:'Великий день! Великий день! Великий день!..' А якщо хтось помирав, то дзвони цілий день тужили: 'Був да вмер! Був да вмер!  Був да вмер!..'

На церковному дворі знаходився цвинтар для священників та заможних. До церкви йшли і в будень, і в свято. Останнім батюшкою в Ховмівській церкві був Сахаров. Згадують, що він був дуже суворим щодо людей, що порушували норми християнської моралі. Коли слова не доходили, міг і палкою потягти.

У 1936 році з ініціативи комсомольців та активістів села церкву розвалили. Образи потрощили, побили. Та людям вдалося нишком забрати по домівках декілька ікон. Активісти ж розрушили куполи, поскидали хрести, побили дзвони. Люди просили зберегти хоч один дзвін, щоб, мовляв, було чим попереджати про пожежу, та все було понівечене. І в цю ніч сталася велика буря, горобина ніч, ніби кара за богохульство! Старожили говорять, що страшнішої грози не пам'ятають.

Батюшка виїхав у Мену. А церкву стали використовувати як засік під колгоспне зерно. Через рік - два її розібрали і дерево використали для будівництва школи та колгоспних комір. Коли комру і школу почали білити, ніяк не могли замазати ікони: вони знову й знову проступали крізь крейду. Тоді заставили учнів - комсомольців зішкрябувати сапами зі стін лики Божої Матері, Спасителя та святих.

А школу напав грибок. Стіни почали руйнуватися. Довелося обкласти їх цеглою.

Коли в селі почали будувати новий магазин, то розрівнювали майданчик для будівництва саме там, де був церковний цвинтар. Повідривали дуже багато кісток, черепів. Люди, що жили неподалік, із жалю до предків потай їх прикопували.

* * *

Перша школа у селі розмістилась у звичайній селянській хаті, яку виділив дітям для навчання дітям багатий козак Голубчанський Леонтій Петрович десь у 80-х роках 19 століття. Він же привіз першого вчителя із Борзни і взяв його на своє утримання. Це був не то дяк- розстрига, не то студент якоїсь бурси на прізвище Боголюбцев. Батько його був збіднілим дворянином і служив лісником у Кінашівського поміщика Кочубея, відомого мецената.

А у 1889 році була побудована перша школа. Першою вчителькою        Ховмівської земської початкової трикласної школи стала дочка пана Тичини Олександра Миколаївна. Сам поміщик Микола Миколайович Тичина був лібералом і демократом. Люди його поважали і любили за щедрість і співчутливість.

Під час революції 1905 року і у Ховмах посилились бунтівні настрої. Існувала підпільна  група 'Революційна червона сотня', за постановою якої отець Чернявський відслужив панахиду по робітниках, які були розстріляні у Петербурзі на Двірцевій площі. 6 серпня 1906 року на заклик революційної організації селяни, озброївшись хто чим міг, пішли на Борзну визволяти політичних в'язнів і громити казначейство. Керівниками були Микола Данилович Костецький, чоловік Олександри Миколаївни, Іллюша І Г. Шульга, Іваній, Даниш. Всього 13 чоловік. Всі вони були арештовані і відправлені у Сибір на каторгу. Микола Костецький за революційну діяльність двічі був засуджений і відсидів у в'язниці понад рік, тому був змушений емігрувати. Потягом Київ-Лозанна прибув до Швейцарії.

За демократичні погляди і за участь зятя у революційних подіях попала під нагляд поліції і сім'я пана Тичини. Коли до села прибув для розправи загін інгушів для розправи із революційно настроєними селянами, Микола Миколайович отруївся.

І як же так сталося, що у чаду революції 1917 року ховмівці Олександру Миколаївну з її сином Володимиром вигнали з дому?

 Далі інформація вже не зі спогадів старожилів, а із Інтернету.

Костецький Володимир Миколайович стане видатним художникомрадянського періоду, з 1937 року викладачем, а з 1947 -- професором Київського художнього інституту, народним художником УРСР (1960), членом-кореспондентом Академії мистецтв СРСР (1967).. Помер Володимир Миколайович у 1968 році. Картини В. М. Костецького ви можете знайти в Інтернеті.

Дружина В. М. Костецького, Новокрешенова Галина Миколаївна, - визначний скульптор, автор пам'ятника Л. М. Толстому у Москві. Син, Костецький Олександр Володимирович, -- відомий український художник.

Олександр теж закінчив Київський художній інститут. Малювати почав раніше,ніж говорити. З дитинства захоплювався зображенням забутих цивілізацій, фантастичними персонажами.  З 1988 р. по 1992р. жив і працював у Нью - Йорку. Незважаючи на успіх, повернувся до гаряче любимого Києва. Його роботи зберігаються у світових колекціях живопису у США, в Росії, в Голандії, у приватних колекціях відомих діячів культури та політиків. Пішов із життя несподівано, повний творчих задумів у січні 2010 року від запалення легенів. Його картини теж можна подивитись в Інтернеті.

      Автор статті - Слинько Валентина Миколаївна